Позивний "Тіма" 23.11.1984-18.06.2025

Олександр - випускник НУК імені адмірала Макарова 2005 року, спеціальність: Правознавство. В травні 2022 року Олександр добровільно став на захист держави в складі 35 бригади 137 батальону, вирішував логістичні задачі, вивозив поранених з полю бою, потім вивчився на оператора БПЛА, воював в найскладніших точках на Покровському напрямку. 1 травня 2025 року отримав важкі поранення не сумісні з життям, але боровся до останнього дня за життя, 18 червня помер в центральному військовому шпиталі в м. Києві. У студентські роки Сашко займався боксом, тренувався в старому корпусі НУК під керівництвом Володимира Чечера, здобув звання кандидата в майстри спорту. У 34 роки він знову повернувся на ринг і виборов срібло на першості Миколаївської області у важкій вазі. В цивільному житті Олександр 12 років працював в науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі (капітан поліції, головний судовий експерт), далі у Державному Бюро Розслідувань, Податковій службі. Олександр проводив наукові дослідження в області криміналістики, співавтор монографії "Криміналістичні аспекти розслідування злочину забруднення моря" (2018) та автор понад 20 наукових статей, автор підручника для університетів, готувався до захисту кандидатської дисертації. Нагороджений орденом Мужності ІІІ ступеня, відзнакою «Ветеран війни». Без батька залишився маленький син.

Artem was killed in the early months of the full-scale invasion, but for over a year he was considered missing in action and a prisoner of war. In the Mykolaiv region, a funeral was held for Ukrainian defender and boxer Artem Khan. He was born on April 6, 2001. He became interested in martial arts as a child. He began boxing and practicing mixed martial arts, training at the Mykolaiv SDYUSSHOR-6 sports school. His coaches recall that within a few years of training, Artem had surpassed his peers in the sport. He became the Ukrainian junior boxing champion and earned the title of Candidate Master of Sports. Artem joined the ranks of the Armed Forces of Ukraine at the age of 19, signing a contract. He served in the 79th Airborne Assault Brigade. By the time the full-scale Russian invasion began, he had already been in the combat zone for a year, but he never told his parents that he was directly participating in the fighting. In late February 2022, the young man was awaiting rotation and was set to return home; he had even packed his bags, but then a full-scale war broke out… Artem last contacted his father on April 29, 2022, and on April 30, he did not return to Ukrainian positions from the battles. Since then, he had been considered missing in action. But in December of that same year, Artem’s mother managed to find out that her son was being held captive. His name was spotted on enemy lists. This news gave his family great hope of seeing Artem again, but, unfortunately, in January 2024, all hopes were dashed. DNA testing confirmed that Artem died on the day he failed to return from his mission—April 30, 2022, near the village of Dibrova in the Donetsk region. The hero was only 21 years old…

Master of Sports in hand-to-hand combat, Ukrainian serviceman, First Lieutenant in the National Guard of Ukraine, participant in the Russian-Ukrainian war. Recipient of the Order "For Courage," 3rd Class (2022, posthumously). Born on February 5, 1998, in Mykolaiv. He studied at the Mykolaiv Lyceum. In 2015, he enrolled at the S. P. Korolyov Zhytomyr Military Institute. In 2020, he graduated with a gold medal and served in the Joint Communications Unit of the National Guard of Ukraine. Participant in the Anti-Terrorist Operation (ATO). At the time of the full-scale invasion, he was the deputy head of the special communications center at a stationary communications node. He was killed during a redeployment to the area of the “Lisovy” sanatorium (Dnipro), sustaining fatal injuries. He was buried on March 1, 2022, in Mykolaiv at the Mykolaiv City Cemetery. Oleksandr is survived by his parents, sister, wife, and young daughter. Awarded the Order “For Courage” III degree (February 28, 2022, posthumously) — for personal courage and selfless actions demonstrated in the defense of Ukraine’s state sovereignty and territorial integrity, and for loyalty to the military oath.

Danylo Oleksandrovych Yegorov, a member of Ukraine’s national rowing team, gave his life for our freedom. Since 2016, Danylo had represented Ukraine on the international stage. He began his athletic career in the Zaporizhzhia region under the guidance of coach Volodymyr Haponenko, and later honed his skills in the Mykolaiv region. He studied at the Mykolaiv Higher Institute of Physical Culture and the Admiral Makarov National University of Shipbuilding, where he received his education and developed as an athlete and a citizen. A bronze medalist at the 2017 European Junior Championships and a silver medalist at the 2019 European Under-23 Championships, he dreamed of new victories under the guidance of coach Pavlo Pryshutov. But when the war began, he took up arms and joined the ranks of the Azov Regiment. His bravery was recognized with the “Golden Cross” and “For Saving Lives” awards. On October 28, 2024, during a battle near New York, in the Bakhmut district, Danylo’s heart stopped. He was only 24… We bow our heads in memory of Danylo Yegorov. His courage, dedication, and strength of will will remain with us forever. Eternal glory to the Hero of Ukraine.

Vyacheslav Tymoshenko, a 2021 graduate of the Department of Theoretical Foundations of Olympic and Professional Sports at the Admiral Makarov National University of Shipbuilding, died on March 9, 2025, as a result of severe injuries. He was only 27 years old… Vyacheslav played soccer. In 2023, he stood up to defend Ukraine’s freedom and independence in the fight against Russian occupiers. He served in a separate marine brigade. He carried out combat missions on the eastern front. The funeral for the soldier took place on March 15, 2025, in the village of Ukrainka. Vladislav is survived by his wife and young daughter.

Born in Mykolaiv, he has been passionate about sports and mixed martial arts since childhood. He trained at the renowned MMA CLUB MYKOLAIV. He was a member of the club’s and regional teams from 2013 to 2015. He won a silver medal at the first-ever Ukrainian Youth MMA Championship in the history of Ukrainian sports. He is a multiple winner of club and regional tournaments in MMA, pankration, and kickboxing. In 2021, Andriy graduated from the Admiral Makarov National University of Shipbuilding. With the start of the large-scale invasion, he served in the armed forces, then in the Main Intelligence Directorate of the Ministry of Defense. He died from injuries sustained during a missile attack on May 1, 2025. A member of our MMA club, a member of the club’s national team from 2013 to 2015, a silver medalist at the first-ever Ukrainian Youth MMA Championship, and a multiple winner and medalist of club and regional tournaments, he died on the front lines.

Call sign "HECTOR"

Віталій Бохонок народився 25 березня 1991 року в селі Павлівка Снігурівського району (зараз — Снігурівська ОТГ, Баштанського району) Миколаївської області. Дитинство провів у селі Щербані Вознесенського району. 2008 року Віталій Бохонок закінчив Щербанівську ЗОШ I-III ступенів імені М. Рябошапки. Тоді ж він вступив до Миколаївського національного університету імені В. Сухомлинського на спеціальність «Фізичне виховання», який закінчив 2013 року. Водночас з 2010 по 2012 рік навчався на кафедрі військової підготовки за спеціальністю «Командир аеромобільного взводу» та отримав первинне офіцерське звання — молодший лейтенант. Ще студентом 5-го курсу влаштувався вчителем фізкультури та захисту Вітчизни у ЗОШ № 28 м. Миколаєва. З початком російської агресії 2014 року Віталій Бохонок добровольцем пішов до військкомату і з 24 березня того року по 03 березня 2015 року був призваний на військову службу до 79-ї окремої аеромобільної бригади (зараз — 79-та окрема десантно-штурмова бригада). Улітку 2014 року Віталій із побратимами звільняв Донецьку область під час Антитерористичної операції на Сході України. Там наші воїни потрапили в Ізваринський котел, з якого вдалося вийти. У січні 2015 року офіцер захищає Донецький аеропорт. Того місяця дружина Лариса ненадовго втратила зв’язок із коханим. Вона згадує телефонну розмову: «Перше, що він мені сказав: “Моя мрія збулась”. Я така: “Яка мрія? ”. “Я потрапив в Донецький аеропорт”». 18 січня 2015 року Віталій Бохонок обороняє радіолокаційну станцію аеропорту (позиція «РЛС»). А 22 січня осколок артилерійського снаряда серйозно пошкодив ліктьовий суглоб лівої руки оборонця. Товариші евакуювали його до міста Селідове, а звідти до військового шпиталю у місто Дніпро. Віталія було поранено в останні дні оборони Донецького аеропорту. У ніч з 22 на 23 січня через позицію РЛС відійшли останні бійці розбитого пожежного депо (з позиції «Пожарка»). 05 травня 2015 року хлопець підписав контракт на проходження служби у Збройних Силах України. У складі своєї 79 бригади він бере участь в АТО та ООС в Луганській і Донецькій областях. У грудні 2021 року Віталію було присвоєно звання майора, на той час він обіймав посаду начальника штабу 2-го батальйону 79-ї бригади. Планував влітку 2022 року вступити на навчання до військової академії. Проте з перших днів повномасштабного вторгнення росіян зосередився виключно на захисті України. 14 квітня 2022 року офіцера було переведено до 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади, на посаду командира 2-го парашутно-десантного батальйону. 07–15 травня 2022 року в районі населеного пункту Новоселівка Донецької області майор Бохонок зміг утримати лінію оборони в зоні відповідальності батальйону та не допустити здійснення противником (який чисельно переважав у вогневих засобах і техніці) маневрів вглиб району оборони бригади. Невдовзі з 21 червня по 02 липня 2022 року поблизу селища Вовчоярівка Луганської області батальйон на чолі з Віталієм Бохонком відбив близько 10 атак ворога та завдав йому максимальних втрат у живій силі до 200 осіб. А з техніки було знищено: Т-72 — 13 од., БМП-2 — 8 од., Тигри — 8 од., БТР — 4 од., УРАЛ-4320 — 2 од.., КАМАЗ — 1 од. Командир роти капітан Олександр Тимощук згадує про Бохонка: «Він завжди був там, де найважче: починається, наприклад, прорив якоїсь із рот батальйону, Віталій Бохонок переміщується туди та керує боєм з контрольно-спостережного пункту підрозділу чи на певній відстані. У комбата завжди були в запасі доглянуті висоти. Тоді майор казав: “Із поля бою бачу краще, ніж зі штабу”. Це надихало особовий склад. Бо коли поруч комбат, ротний не може погано воювати». 25 липня 2022 року поблизу селища Зайцеве Донецької області під час артилерійського обстрілу Віталія Бохонка було тяжко поранено та евакуйовано. Він помер 29 липня 2022 року в шпиталі. Указом Президента України №791/2022 від 18 листопада 2022 року Віталію присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Також майор Бохонок — повний кавалер Ордена Богдана Хмельницького (Укази Президента України № 47/2019 від 28 лютого 2019 року, № 169/2022 від 25 березня 2022 року, № 432/2022 від 21 червня 2022 року).

Call sign "Historian"

Солдат Голубенець Олег Олегович, позивний «Історик» - санітар-сапер 2 інженерно-саперного відділення 1 інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 3 Окремої штурмової бригади. Народився 12 листопада 1991 року в смт Криве Озеро Кривоозерського району Миколаївської області (нині село Криве Озеро Друге Первомайського району Миколаївської області) – загинув 11 листопада 2023 року біля населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області. Протягом 1998-2008 років навчався у Кривоозерській ЗОШ І-ІІІ ст. № 2. Був старанним та сумлінним учнем. Захоплювався історією, правознавством, авіацією. Після навчання в школі вступив до Миколаївського Національного університету ім. В.О. Сухомлинського до навчально-наукового інституту історії та правознавства. У 2013 році здобув фах вчителя історії та правознавства і почав свою трудову діяльність у Кривоозерській ЗОШ І-ІІ ст. За час роботи в школі відзначився працелюбністю, уважністю, новітніми підходами до навчання та виховання учнів. У 2016 році переїхав до Миколаєва, де працював у торговельній сфері. У 2018-2019 роках також працював закордоном, зокрема у Польщі та Чехії. У лютому 2017 року познайомився зі своєю майбутньою дружиною. 2020 року пара вирішила переїхати до м. Ірпінь Київської області. Олег почав працювати в ТСО України Київська автошкола інструктором з водіння та викладачем теорії. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації до України добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Був прийнятий на службу до 208 зенітної ракетної бригади на посаду водія-номера обслуги зенітного артилерійського відділення взводу охорони. Брав участь в оборонних заходах міст Вознесенськ, Баштанка Миколаївської області, Запоріжжя. У березні 2023 року Олег одружився. У травні 2023 року перевівся до 3 Окремої штурмової бригади. Після проходження загальновійськового вишкілу був зарахований до групи інженерного забезпечення на посаду санітара-сапера. Воював на Бахмутському напрямку. 13 листопада 2023 року рідні Олега отримали сповіщення про те, що він зник безвісті. Звернення до правоохоронних органів та пошуки результатів не принесли. Вже 30 листопада родина Олега отримала інше сповіщення, відповідно до якого «Голубенець Олег Олегович, військова частина А4638, який з 11 листопада 2023 року вважався зниклим безвісти, вірний військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, загинув біля населеного пункту Богданівка Донецької області 11 листопада 2023 року». Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А4638 від 08.12.2023 № 449 «…загинув 11.11.2023 приблизно о 06:26 в районі н.п. Богданівка Донецької обл. в ході виконання бойового завдання, внаслідок мінометного обстрілу противника отримав множинні ВОСП несумісні з життям». Похований 03 грудня 2023 року в селі Криве Озеро Друге Первомайського району Миколаївської області на кладовищі по вулиці Кодимська.

Yuriy Ihorovych Blokha (July 22, 1988, village of Serhiivka, Berezneguvatskyi District, Mykolaiv Oblast, Ukrainian SSR, USSR — March 1, 2022, near the village of Murakhivka, Bashtanka District, Mykolaiv Oblast, Ukraine) — Ukrainian soccer coach, soldier, second lieutenant in the Armed Forces of Ukraine, participant in the Russian-Ukrainian War. Hero of Ukraine (March 10, 2022, posthumously). Born on July 22, 1988, in the village of Serhiivka, Mykolaiv Oblast. From childhood, he dreamed of becoming a soccer coach. He graduated from Mykolaiv National University named after V. O. Sukhomlynsky with a degree in physical education and sports and pre-conscription training. There, he also completed training at the military department and was awarded the rank of second lieutenant in the reserves. After completing his training, Yurii Blokha worked as a youth soccer coach at the Berezneguvatka and Snigurivka Children’s and Youth Sports Schools, and as a physical education and pre-military training teacher at the Berezneguvatka Secondary School (grades 1–3) in the Mykolaiv region. In 2014, when Russia attacked Ukraine, Yurii took his students to peaceful protests, sent their drawings to soldiers on the front lines, and volunteered. On February 24, 2022, following the start of the Russian invasion of Ukraine, he enlisted in the Bashtanka Territorial Defense Battalion. He served as the supply officer for checkpoints in the Berezneguvatka district. On March 1, 2022, when a large enemy group advanced toward the checkpoint near the village of Murakhivka in the Mykolaiv region, he, along with other soldiers, engaged in combat with the Russian occupiers. In this battle, Yurii Blokha sustained three gunshot wounds that were fatal. The hero was buried on March 2, 2022, in the village of Vysunsk in the Mykolaiv region. On June 28, 2023, on Ukraine’s Constitution Day, President of Ukraine Volodymyr Zelenskyy presented the Order of the “Golden Star” to the family members of the fallen Hero of Ukraine. Awards: Title of Hero of Ukraine with the Order of the “Golden Star” (March 10, 2022, posthumously) — for personal courage and heroism demonstrated in the defense of Ukraine’s state sovereignty and territorial integrity, and for loyalty to the military oath.

On June 25, 2024, Serhiy Kolomiyets was killed in Vovchansk while defending Ukraine’s independence and freedom. The poet went to the front in August 2023. Almost immediately, he found himself on the Kharkiv front, where he served in various hotspots. He was stationed near Kupiansk, near Lyman, and was later transferred to Rubizhne, with Vovchansk being his final posting. Serhiy was the commander of a rifle platoon in the 57th Separate Motorized Infantry Brigade. He was highly respected by both his superiors and his comrades. The company’s master sergeant recalls that he was a very good and decent guy. A man of few words, as evidenced by his call sign “Tikhyi,” brave and responsible, he successfully carried out his assigned tasks, always doing everything possible to preserve the lives and health of his comrades. Serhiy Hennadiyovych Kolomiets is a graduate of the Faculty of Philology at V. O. Sukhomlynsky National University. He was born in the village of Huryevka on August 24, 1996. He was a prize winner of the “Golden Harp” competition in 2013 and 2015, where he took first place in the “Prose” category and second place in the “Poetry” category. He participated in the International Literary Forum in Kyiv (2015). In 2016, he published the book "The Unknown," for which he received the University’s Diploma of Pride. His work was published in the international literary journal "Soborna Street" (2016). Winner in the "Fiction" category at the "The Soul Reveals Itself in Words" competition (2016 and 2017). He published the book "The Enchantress" (2017). https://www.up.mk.ua/uk/articles/137874

Call sign "Moses"

Senior Seaman of the 36th Separate Marine Brigade. Call sign "Moses." Killed in action on March 1, 2022, in Mariupol, Donetsk Oblast. While carrying out a combat mission, he sustained fatal wounds and died heroically at the age of 26. He was posthumously awarded the Order of Bohdan Khmelnytsky, 3rd Class. He last made contact on March 1, 2022, at 2:30 p.m.… Just a few days later, his family received the terrible news—he was gone. He loved his little daughter very much. He often said that he dreamed of taking her by the hand to her first day of school, seeing her first successes, and being by her side during the most important moments. He was not destined to fulfill this dream… He aspired to live, learn, and grow. He wanted to graduate from V.O. Sukhomlynsky University. In his spare time, which was limited, he loved visiting his dacha and admiring the beautiful views of his hometown. On December 6, 2021, he departed with his comrades for a rotation to the city of Mariupol. He served as a grenadier. From the very first days of the war, he and his comrades held back the enemy as it approached the city of Mariupol.

З 17 квітня 2010 року Єгоров Микола Петрович проходив службу в ЗСУ, брав безпосередню участь в АТО/ООС у складі морських піхотинців. З 21 вересня 2021 року по 02 травня 2025 року виконував бойові завдання в районах бойових дій в складі 72 ОМБР. За цей період брав участь у обороні Київської області в с. Зоря, боях під н.п. Уди, Кутузівка Харківської області, н.п. Берестове Донецької області, н.п. Врубовка Луганської області, н.п. Вугледар, Водяне Донецької області, обороні н.п. Червоний Маяк Херсонської області, н.п. Срібне, Преображенка Донецької області. Так, в липні 2024 року, поблизу н.п. Костянтинівка Донецької області, очолював штурмову групу та особисто приймав участь у відновленні контролю над позицією. Завдяки особистій мужності та розумній ініціативі штурмові дії було проведено успішно без втрат серед особового складу. Під час виконання завдання особисто знищив трьох ворожих піхотинців. Так, в липні 2024 року, поблизу н.п. Костянтинівка Донецької області, перебуваючи на піхотній позиції, під час спроби ворожого штурму, діючи у складі свого відділення, при виявленні наступаючого противника та бронетехніки, зайняв свою вогневу позицію та відкрив вогонь зі стрілецької зброї завдавши ворогу втрат у кількості двох осіб, в ході бою отримав поранення, але незважаючи на це, продовжував вести бій та надавав медичну допомогу своєму побратиму, який отримав кульові поранення ніг, виніс його на своїх плечах до точки евакуації, чим зберіг його життя. Так, у вересні 2024 року, поблизу н.п. Водяне Донецької області, під час спроби ворожого штурму, виявив наступаючого противника, на позицію, після чого зайняв свою вогневу позицію та відкрив вогонь зі стрілецької зброї, чим наніс ворогу безповоротних втрат у кількості трьох осіб, наступальні дії противника були зупинені. Під час бою потрапив під артилерійський обстріл противника, допомагав виносити на точку евакуації двох поранених побратимів, завдяки чому зберіг їм життя. Єгоров Микола завжди вирізнявся з поміж рядового та сержантського особового складу, був всебічно розвинений у військовій справі, постійно вдосконалював свої фахові навички та знання, користувався високим авторитетом серед особового складу і розуміючи, що його життя назавжди пов’язане зі службою у війську, вирішив далі будувати свою службу в офіцерській ланці. Так, 11 квітня 2025 року, Єгоров Микола був призначений на посаду командира взводу-старшого офіцера на батареї для подальшого отримання первинного офіцерського звання “молодший лейтенант”. Так, в травні 2025 року, противник здійснив штурмові дії, у кількості до відділення піхоти, зав’язався стрілецький бій, Єгоров Микола зайняв вогневу позицію та зі своєї стрілецької зброї знищив двох ворожих піхотинців та ще одного тяжко поранив. В ході стрілецького бою отримав травми несумісні з життям. Нагороджений: відзнакою Головнокомандувача ЗСУ “Золотий хрест”, Державною нагородою орденом “За мужність” ІІІ ступеня

In 2004, after graduating from high school, he enrolled in the History Department at Mykolaiv National University named after V. O. Sukhomlynsky. After completing his studies, Vitaliy began a career as a sales representative and was successful in this field. Vitaliy was passionate about fishing and soccer, actively spent his free time outdoors, and kept himself in good physical shape. With the start of Russia’s full-scale invasion of Ukraine, Vitaliy decided to defend his homeland. On April 22, 2024, he was drafted into military service. He became the commander of a mechanized platoon, holding the rank of lieutenant. On the front lines, he proved himself to be a brave and responsible soldier, always ready to carry out difficult missions. On November 10, 2024, Vitalii was killed while carrying out a combat mission in the Donetsk region. His dedication to service and bravery will forever remain in the memory of his comrades and loved ones. He is survived by his wife and daughter, who honor the memory of the hero who gave his life for the peace and security of Ukraine.

He was born in 1992 in the village of Ukrainka (Zhovtnevy District, Mykolaiv Oblast). In 2014, he graduated from V. O. Sukhomlynsky Mykolaiv National University. He dreamed of becoming a soldier. He served at the Zhovtnevy District Military Commissariat; after the war began, he submitted requests to be sent to the combat zone seven times; his request was approved only on the eighth attempt—in early August. Platoon commander of the 42nd Territorial Defense Battalion “Resistance Movement” of the Armed Forces of Ukraine in Kirovohrad Oblast. He participated in combat operations. Yevhen’s father also served in his battalion. On September 4, 2014, in Kramatorsk, a BRDM overturned while several soldiers were on its armor, resulting in the deaths of two of them—Yevhen Trohimchuk and Anatoliy Ivanov. Awards and Honors: For personal courage and heroism demonstrated in the defense of Ukraine’s state sovereignty and territorial integrity, and for loyalty to the military oath during the Russian-Ukrainian war, he was posthumously awarded the Order of Bohdan Khmelnytsky, 3rd Class, on March 14, 2015. A memorial plaque was unveiled at Mykolaiv University in honor of graduates of the Department of Military Training: Oleksandr Zakernychny, Serhiy Ivantsov, Maksym Senkevych, and Yevhen Trohimchuk. His portrait is displayed at the “Wall of Remembrance for Those Who Died for Ukraine” memorial in Kyiv: section 4, row 9, spot 5. He is honored at the “Hall of Remembrance” memorial complex during the daily morning ceremony on September 4.

Born in 1989 in Mykolaiv. Graduated from Mykolaiv Secondary School No. 39. Volunteer, lieutenant, platoon commander in the 25th Dnipropetrovsk Airborne Brigade, military unit A1126 (Hvardijske). He was killed during an attempt by a battalion of the 25th Brigade to storm the city of Shakhtarsk as a result of heavy shelling by militants using Grad multiple rocket launchers against security forces’ positions, as well as a militant ambush attack on a column of paratroopers’ armored personnel carriers near the city of Shakhtarsk in Donetsk Oblast. A shell struck the APC. Russian militants filmed and photographed the bodies of the fallen paratroopers and later boasted about it on social media. The terrorists temporarily buried Artem Dzubatkanov, Yevgeny Serdyukov, Alexey Sedov, Stanislav Tregubchak, Petr Fedoryaku, Vladimir Khalin, and possibly Vladimir Samishkin near an unfinished church in Shakhtarsk Park. Andriy Boltushenko was also killed at that time. Senior Lieutenant Mykhailo Serhiiovych Shatailo is considered missing—his body has not been identified. Identified through DNA analysis, buried at the Krasnopil Cemetery near Dnipropetrovsk. Reburied on August 4, 2017, in his hometown of Mykolaiv, at the Mishkovo-Pogorilove Cemetery, Sector 23. Artem is survived by his parents and wife. Awards: For personal courage and selfless actions demonstrated in the defense of Ukraine’s state sovereignty and territorial integrity, and exemplary performance of military duty, he was posthumously awarded the Order of Bohdan Khmelnytsky, 3rd Class (October 11, 2017). On October 10, 2019, a memorial plaque was installed at Mykolaiv Secondary School No. 39 named after Y. I. Makarov, where Artem studied from first through eleventh grade (1996–2006).

Call sign "Stalker"

Second Lieutenant, commander of a mortar platoon in the TRO battalion; graduate of Mykolaiv National University named after V.O. Sukhomlynsky with a degree in Physical Education and Sports; history teacher; a professional cyclist by passion.

Dmytro graduated from the Novopetrivka School, earned a degree from Mykolaiv Pedagogical University, worked at a local company, was actively involved in community life, and was an athlete. The hero was killed on December 12, 2024, in the Sumy region while carrying out a combat mission.

Call sign "Major"

Lieutenant Maksym Yamkovyi of the Armed Forces of Ukraine, call sign "Major," stood his ground against the Russian occupiers who were furiously attacking Mariupol from the very first hours of the full-scale invasion. Maksym was born in 1996 and lived in the Vinnytsia region. In 2018, the future hero was drafted into military service, and within a few months, he signed a contract with the Ukrainian Armed Forces. He fought bravely in the Joint Forces Operation zone, near Rubizhne in the Luhansk region, and it was there, on the front lines, that he decided to dedicate his life to the army—enrolling in the Hetman Sagaidachny National Army Academy. Just a year later, Second Lieutenant Yamkovyi was assigned to the 36th Separate Marine Brigade named after Rear Admiral Mykhailo Bilinsky to continue his service as a tank platoon commander. He ended up on the eastern outskirts of Mariupol, where the front line with the Russians and the “DPR army” ran, as the enemy had not abandoned its plans to break through a “land corridor” from the territories it occupied in the Donetsk and Luhansk regions to Crimea. Following the full-scale Russian invasion of Ukraine, Mariupol immediately came under devastating attacks, with constant bombing and artillery shelling. The soldiers of the 36th Marine Brigade bravely resisted the enemy, using all available forces to prevent its advance toward the city, where hundreds of thousands of civilians were present. On February 27, during one of the fiercest battles near the village of Pavlopil, Maksym died while saving the lives of his crew members. By presidential decree, for his personal courage and selfless actions in defending Ukraine’s state sovereignty and territorial integrity, as well as his loyalty to his military oath, Lieutenant Maksym Yamkovyi was posthumously awarded the Order of Danylo Halytskyi. Maksym is survived by his wife, young daughter, parents, and dreams and plans that were never meant to come true.

Master Sergeant Yevhen Fedoryshyn was killed in action on March 22, 2022, during a tank battle with the invaders while defending Mariupol in the Donetsk region. He was 52 years old. Yevhen was born in Kryvyi Rih, Dnipropetrovsk region. He graduated from a local polytechnic college, where he trained as a mechanical technician. He lived with his family in the city of Kaniv in Cherkasy Oblast. In civilian life, he worked as a construction worker. Since 2015, he had been defending Ukraine against the invaders, participating in the Anti-Terrorist Operation (ATO) and the Joint Forces Operation (JFO). During the full-scale Russian invasion, Yevhen fought in the ranks of the 36th Separate Marine Brigade of the Naval Forces of the Armed Forces of Ukraine. He served as commander of a tank platoon in a tank company of a tank battalion. For his high professionalism, discipline, and exemplary conduct, Yevhen was awarded the “For Exemplary Service” and “Badge of Honor” medals, as well as the “For Exemplary Military Service” medal, 3rd class. Yevhen was buried in the Walk of Fame at the cemetery in Kaniv. He is survived by his wife, son, daughter, and sisters. Student at the MNNI, enrolled in 2021.

Call sign "Jesus"

A young defender of our country, Senior Private, Senior Rifleman—camera operator and driver in Military Unit A7354 of the Armed Forces of Ukraine, Bohdan Serhiyovych Hrytsenko, born on December 10, 2001 (call sign "Jesus"), who was born in the city of Voznesensk, Mykolaiv Oblast. With the start of the full-scale invasion, Bohdan, without hesitation and despite his age, made one of the most important decisions of his life and volunteered to defend our country. At the time, he was a student at V.O. Sukhomlynsky Mykolaiv National University in Mykolaiv, dreaming of becoming a teacher and educating children. The local Territorial Defense Forces initially refused to accept him into their ranks, pointing out that he was only 20 years old, but my brother’s persistence and desire to defend his homeland prevailed, and Bohdan joined the ranks of the 123rd Brigade, 188th Battalion. Throughout his life, Bohdan stood out for his tenacious character and leadership qualities. He began his combat career by actively participating in the defense of the city of Mykolaiv, for which he received an award. When the city of Kherson was liberated from enemy occupation forces, he and his brigade were redeployed to the Kherson region on the right bank of the Dnipro River, where he fought bravely against Ukraine’s enemy until his last breath and saved the lives of several of his comrades. His comrades and commander described Bohdan as a true warrior—courageous, brave, and fearless. He always wanted to be as useful as possible to the army. He was a sincere, open, and reliable friend. He approached all assigned tasks diligently, conscientiously, and responsibly. He constantly pushed forward and refused to hide behind his comrades’ backs. He loved life, and above all, he loved Ukraine. Unfortunately, on December 29, 2023, in the village of Krynky, Kherson Oblast, while carrying out a combat mission—the evacuation of Ukrainian Armed Forces personnel—my brother was killed after coming under enemy mortar fire. Awarded: the Presidential Distinction of Ukraine “For the Defense of Ukraine.” By Decree of the President of Ukraine No. 559/2022 dated August 5, 2022; the Order “For Courage,” 3rd Class, No. 184 dated March 26, 2024; the “Commander’s Distinction of the 188th Combat Unit of the Troops of the Ministry of Defense” No. 330 dated July 28, 2023; the honorary distinction “For the Defense of Mykolaiv” dated June 20, 2024, No. 164r; the “Dignity and Honor” badge dated May 23, 2024, No. 178; the Cross of St. Nicholas dated October 16, 2024, No. 655.

Народився 1 вересня 1991 року в селищі Криве Озеро на Миколаївщині. Проходив військову службу за контрактом з 2014 року, брав участь у боях на Савур-Могилі, в Іловайську, в обороні Мар’їнки та Красногорівки. 2021 року очолив 186 батальйон 123 окремої бригади ТрО територіальної оборони. Навесні 2022 року йому було присвоєне військове звання «підполковника». Під час повномасштабного вторгнення його батальйон брав участь у боях на Херсонщині. Станом на 2024 рік проходив військову службу на посаді командира 186 окремого батальйону 123 окремої бригади ТрО Збройних Сил України. За повідомленням ЗМІ, підполковник Ігор Гриб загинув 2 жовтня 2024 року поблизу м. Вугледар Донецької області, на момент смерті йому було 33 роки. Нагороди: орден «Богдана Хмельницького» III ступеня (02.06.2023) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку; орден «За мужність» III ступеня (17.04.2024) — за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Ігор Гриб, випускник кафедри військової підготовки Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського 2012 року. Розпочав свій шлях захисника України у 2014 році, коли пішов служити до лав ЗС України за контрактом, брав участь у антитерористичній операції на Сході України. За час своєї служби пройшов усі командирські ланки - від командира взводу до начальника штабу механізованого батальйону. Захисник брав участь у запеклих боях на напрямках Савур-Могили, Іловайська. З 2015 року як командир роти - у захисті Мар'їнки та Красногорівки. За це отримав численні державні нагороди та відзнаки. У 2021 році очолив Первомайський батальйон територіальної оборони і в якості командира розпочав його становлення і розвиток у повноцінний бойовий військовий підрозділ. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації навесні 2022 року отримав військове звання підполковника і повів свій підрозділ у визвольних боях на території Миколаївської, Херсонської та Донецької областей. Комбат, якій ніколи не зраджував свій батальйон, своїх військовослужбовців та Україну. Бійці батальйону ТРО під командуванням Ігоря Гриба відчували себе впевнено, бо він ніколи не зрадив, був завжди відвертим і щирим, стояв до останнього за своїх хлопців. Вимогливий до себе і підлеглих, він умів підібрати вірне слово для кожного і особистим прикладом закликав працювати в повну силу для вирішення завдань із захисту рідної землі. Командир 186 окремого батальйону ТРО Ігор Гриб був відданий військовій справі та своїй країні. Військовослужбовець, командир, лідер, який піклувався про особовий склад та не стояв осторонь проблем свого військового колективу. Особовий склад 186 батальйону ТРО під командуванням підполковника Ігоря Гриба брав безпосередню участь у визволенні Миколаївщини та Херсонщини восени 2022 року, а з листопада 2022 по жовтень 2024 року виконував бойові завдання в Херсонської області із захисту узбережжя ріки Дніпро і островів його дельти. Він був завжди з хлопцями, завжди був справжнім воїном! Своїм умілим і ефективним командуванням він зберіг життя багатьом військовослужбовцям з Первомайського району! Він віддав своє життя справі захисту вільної, Незалежної України і загинув під час виконання свого військового обов’язку поблизу міста Вугледар Донецької області 02 жовтня 2024 року.

Брав безпосередню участь в проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у різні періоди з 2015 по 2016 рік у складі 25 ОПДБр. Отриманий бойовий досвід уміло передавав підлеглим та колегам по службі, був беззаперечним авторитетом для них. З 25 лютого 2022 року до 21 червня 2023 року виконував обов’язки командира розвідувального взводу військової частини А7355. У березні 2022 року брав участь в обороні Миколаївського авіаремонтного заводу (НАРП) в мікрорайоні Кульбакіно, місто Миколаїв. Під його безпосереднім керівництвом підрозділ успішно відбив атаку противника та утримав позиції. Після бою він очолив пошуково-рятувальну операцію, евакуювавши поранених військовослужбовців з-під ворожого вогню. Його чіткі та організовані дії дозволили врятувати життя побратимів, незважаючи на загрозу власному життю. У квітні 2022 року, під час бойових дій поблизу села Покровське, завдяки вмілим тактичним діям та ефективному використанню ПТРК "Javelin", знищив ворожий танк, що зупинило наступ противника та дозволило підрозділу закріпитися на стратегічно важливих позиціях. Влітку 2022 року розвідувальний взвод військової частини А7355 підтримував дії 11-го батальйону 59-ї окремої механізованої бригади виконував штурмові завдання в районі села Котляреве, на кордоні Миколаївської та Херсонської областей. Завдяки рішучим діям та чіткому керівництву підрозділом старшого сержанта Смеркалова Дениса Юрійовича, вдалося успішно утримати район оборони, що в майбутньому сприяло контрнаступу та звільненню частини Херсонської області. 01 січня 2023 року під його керівництвом розвідувальна група розвідувального взводу військової частини А7355 в районі виконання завдання - острів Білогрудий Голопристанського району Херсонської області виявила групу противника у складі 3 військовослужбовців, що рухалась до спостережного поста. Вогнем на ураження наявними вогневими засобами знищено 1 військовослужбовця. Після чого група противника була змушена з боєм відступити намагаючись евакуювати тіло вбитого військовослужбовця. Відступаючи противник натрапив на мінне загородження, що змусило противника залишити вбитого. Було виявлено тіло військовослужбовця РФ, при якому знаходився зошит із записами службової інформації та поіменними списками підрозділу. Крім того, за слідами на місцевості можна зробити висновок, що ще один військовослужбовець противника, ймовірно, отримав поранення. 23 лютого 2023 року, під час виконання бойового завдання на одному з островів Херсонщини, зведена група під командуванням старшого сержанта Смеркалова Дениса Юрійовича опинилася під масованим ворожим обстрілом, що змусило негайно змінити маршрут руху. В умовах інтенсивного вогню противника група продовжила виконання завдання, демонструючи злагодженість та витримку. Під час зміни позиції три військовослужбовця групи натрапили на мінні пастки на протипіхотних мінах, отримавши тяжкі поранення, що призвели до втрати кінцівок. Незважаючи на небезпеку, старший сержант Смеркалов миттєво взяв ситуацію під контроль, організувавши евакуацію поранених під щільним вогнем противника, та просування на замінованій ділянці. Його рішучість, професіоналізм та особиста мужність дозволили врятувати життя побратимів та забезпечити їх своєчасну доставку до медичного закладу. Цей випадок вкотре засвідчив його відданість військовому обов'язку, лідерські якості та готовність ризикувати власним життям заради безпеки підлеглих. У червні 2023 року очолив глибокий рейд у тил противника на лівому березі річки Дніпро, під час якого виявив та ліквідував ворожі сили на їхніх позиціях. Внаслідок операції було знищено укріплення противника, що негативно вплинуло на підготовку противника до контрнаступальних дій. Неодноразово планував та особисто брав участь в рейдових та розвідувальних операціях на островах Білогрудий, Великий Потьомкін, які є стратегічно важливими для контролю дельт річки Дніпро. Незважаючи на вкрай складні умови, завдяки його компетентному керівництву підрозділ успішно виконував поставлені завдання та повертався без втрат. Після підриву Каховської ГЕС та стрімкого затоплення островів у дельті Дніпра старший сержант Денис Смеркалов оперативно оцінив ситуацію та очолив евакуацію особового складу зі спостережних постів. В умовах швидкого підйому води та ворожого вогневого контролю він зумів організувати безпечний вихід підрозділу, задіявши всі доступні плавзасоби та підручні матеріали. Діючи рішуче та злагоджено, особисто координував пересування бійців, забезпечуючи їхній порятунок та збереження боєздатності підрозділу. Його професійні дії дозволили уникнути втрат серед особового складу та зберегти контроль над ситуацією навіть у критичних умовах. 21 червня 2023 року старший сержант Смеркалов Денис Юрійович, командир розвідувального взводу військової частини А7355, у складі зведеної групи виконував бойове завдання з супроводу та здійснення вогневого прикриття особового складу чергової зміни спостережного посту на острові Великий Потьомкін Херсонського району Херсонської області. Під час виконання завдання човен, на якому перебував старший сержант Смеркалов Денис, ймовірно, підірвався на якірній річковій міні. До останнього моменту він забезпечував прикриття побратимів, проявивши винятковий героїзм, самопожертву та незламну вірність військовому обов’язку. Старший сержант Денис Смеркалов завжди йшов першим, не вагаючись і не озираючись назад. Він розумів ризики, але ніколи не дозволяв страху керувати ним. Його впевненість і витримка надихали тих, хто служив поруч. Під його керівництвом виконувалися найскладніші завдання, які багато хто вважав неможливими. Розвідка – це мистецтво бути непомітним, але серед своїх він став легендою. Його аналітичний розум і швидкість прийняття рішень дозволяли оцінювати ситуацію в лічені секунди. Саме завдяки йому вдалося виявити та знешкодити багато ворожих диверсійних груп. Він завжди казав: «Головне – повернути всіх живими», і робив усе, щоб це стало реальністю. Навіть у критичних ситуаціях залишався зібраним і холоднокровним, що додавало впевненості іншим. Його присутність у радіоефірі запевнювала командирів та рядовий склад, що все під контролем. Він не лише добре воював, а й підтримував побратимів у важкі моменти. Вмів жартувати, розряджати напруження, знаходити вихід там, де, здавалося, його немає. Він не просто виконував накази – він розумів, чому і для чого це робить. Він віддав армії не просто роки життя, а всю свою енергію, знання і силу. Його рішення часто були непростими, але він брав відповідальність і не ухилявся від складних завдань. Навіть після виснажливих операцій він знаходив час і сили поговорити з підлеглими, вислухати, підтримати. Його життя обірвалося, але його історія не закінчилася. Вона продовжується в його побратимах, у тих, кого він навчав, кого врятував, хто пам’ятатиме його не як бездоганного героя, а як живу людину – розумну, сміливу, іноді принципову, але завжди чесну. Його внесок у спільну справу важко переоцінити. Він заслуговує на визнання, і не лише серед військових. Такі люди рідко потрапляють у новини, їхні історії не завжди розповідають публічно. Але саме вони роблять те, без чого перемога була б неможливою. Його рідні та побратими переконані, що його внесок заслуговує на гідне визнання. Це не просто вияв пошани, а й важливе нагадування про тих, хто самовіддано наближає нашу спільну перемогу. За життя Смеркалова Дениса Юрійовича було вшановано низкою державних і відомчих нагород за видатні заслуги перед Україною: 17 лютого 2016 року – відзнака Президента України медаль "За участь в антитерористичній операції"; 18 червня 2022 року – медаль "За військову службу Україні"; 25 грудня 2022 року – медаль "Незламним героям російсько-української війни"; 16 січня 2023 року – почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ "Сталевий хрест"; 23 січня 2023 року – відзнака начальника розвідувального управління штабу ОК "Південь". Навіть після загибелі його подвиг був гідно вшанований посмертними нагородами: 26 жовтня 2023 року – почесна відзнака командира військової частини А7355; 10 листопада 2023 року – орден "За мужність" III ступеня.

Call sign "Flame"

A Ukrainian serviceman, lieutenant, and commander of a grenade launcher platoon in the 90th Separate Airborne Battalion named after Hero of Ukraine Ivan Zubkov, part of the 81st Separate Airborne Brigade of the Armed Forces of Ukraine; an athlete and educator; participant in the Russian-Ukrainian war and one of the legendary defenders of Donetsk Airport—"Cyborg." Serhiy Hussidi completed his mandatory military service in 2000. He was involved in sports: swimming, shooting, and hand-to-hand combat. In 2006, he graduated from Mykolaiv State University named after V. O. Sukhomlynsky, where he taught the courses “Defense of the Fatherland,” “Shooting,” and “Hand-to-Hand Combat” for two years. From 2008 to May 2014, he worked as a teacher at Mykolaiv School No. 10. After the start of the Russian-Ukrainian war in August 2014, he became a platoon commander in Kostiantynivka and fought in the ATO zone, specifically at Donetsk Airport. In 2015, he returned to teaching at School No. 6 in Mykolaiv and headed the city’s public organization “ATO Participants and Disabled Veterans.” Following the full-scale Russian invasion in 2022, he rejoined his unit—the 90th Airborne Battalion—and commanded a platoon. He was killed on the evening of May 16, 2022, from a shrapnel wound near the city of Vuhledar in Donetsk Oblast. Awards: Order “For Courage,” 3rd Class (Presidential Decree No. 403/2017). Order “For Merit to Mykolaiv Oblast.” Badge of Honor from the Minister of Defense of Ukraine. Award from the Mykolaiv Regional Council: “Cross of St. Nicholas” (2018). Badge “For the Defense of Donetsk Airport.” Commemoration: On May 17, 2024, a basketball tournament dedicated to Serhiy Gussidi was held in Mykolaiv; on July 26, 2024, General Belov Street in Mykolaiv was renamed Serhiy Gussidi Street.

Pavlo Mykolayovych Makoveyenko — a Ukrainian serviceman, soldier of the Armed Forces of Ukraine, grenadier in the 1st Airborne Company of the 79th Separate Airborne Assault Brigade (79th SAAB), a music teacher by profession, and a participant in the Russian-Ukrainian war. Full Knight of the Order “For Courage” (posthumously). He served as a grenadier in the 1st Airborne Company. He participated in combat operations, including at the “Uragan-11” hill. During the assault on Krasny Liman, when terrorists hit a Ukrainian vehicle with a grenade launcher, Pavlo Makoveyenko displayed exceptional heroism—he rushed under fire to the burning cab, chopped through the damaged structure with an axe, and pulled the wounded driver out, saving his life. For this feat and his overall bravery, he received a high state award. For personal bravery and heroism during combat operations, he was awarded: the Order “For Courage” 3rd Class (October 21, 2014); the Order “For Courage” of the 2nd degree (December 4, 2014). Having been awarded all three degrees (the 1st degree posthumously), he is a full Knight of the Order “For Courage.”

Ukrainian soldier, Second Lieutenant, commander of the 2nd Airborne Assault Platoon, 3rd Company, 1st Battalion, 79th Separate Airborne Assault Brigade. Master of Sports of Ukraine in rowing, honorary citizen of Pervomaisk. Born in Pervomaisk, Mykolaiv Oblast. He has been rowing since childhood, training at the local Children’s and Youth Sports School (coach—Oleksandr Fedorchenko). In 2005, he enrolled at the Mykolaiv Higher School of Physical Culture (coach—Oleksandr Shevchenko), and later at the National University of Shipbuilding. For eight years, he was a member of the Mykolaiv Oblast team. He achieved significant results in sports: as part of a kayak double with Andriy Sachkovskyi, he met the Master of Sports of Ukraine standard; at the 2014 Ukrainian Championship, he took 3rd place in the kayak double with Vadym Derevynskyi (marathon). In 2014, he left his studies and enlisted in the military. He rose through the ranks from soldier to platoon commander and second lieutenant. He participated in key battles of the Russian-Ukrainian war: the defense of Donetsk Airport—he was one of the three “cyborgs” who raised the Ukrainian flag over the airport; battles near Maryinka; battles at Savur-Mohyla; and the defense sector in the Avdiivka area. On February 21, 2017, he was seriously wounded near Avdiivka. He was hospitalized at the Dnipropetrovsk Regional Clinical Hospital, where he died on February 23, 2017. He is buried in Mykolaiv at the Central Cemetery. Awards: Order “For Courage,” 3rd Class (December 25, 2015); Order of Bohdan Khmelnytsky, 3rd Class (April 10, 2017, posthumously); Honorary Badge of the Chief of the General Staff “For Exemplary Military Service,” 2nd Class. Commemoration: In the city of Pervomaisk, the street where he lived was named in his honor. In 2018, he was awarded the title of Honorary Citizen of Pervomaisk.

Call sign "Lutik"

A Ukrainian volunteer, fighter with the Azov unit, MMA coach and referee, and one of the pioneers of MMA in the Mykolaiv region. Born on February 23, 1976, in Feodosia. From a young age, he practiced martial arts: he trained in wushu and karate, actively participated in sports, and competed. After moving to Mykolaiv, he dedicated himself to the development of mixed martial arts (MMA). Together with like-minded individuals, he helped establish MMA CLUB MYKOLAIV, which became one of the leading clubs in the region. As a coach, he trained many athletes, including champions and renowned masters of sport. He was a member of the judging panel for the Mykolaiv Region MMA Federation and actively developed the club movement and sports infrastructure. He is known for his positivity, energy, and constant presence alongside his students and team. In 2014, following the start of Russian aggression, he stood up to defend Ukraine. As part of the Azov special unit, he carried out combat missions in the east of the country for an extended period. After the start of Russia’s full-scale invasion on February 24, 2022, he joined the territorial defense forces and participated in the defense of Mykolaiv during its most critical days. On March 29, 2022, Vladislav Lyutov was killed alongside his comrades as a result of a Russian missile strike on the building of the Mykolaiv Regional State Administration. “Lyutik’s” contribution to the development of MMA in Mykolaiv cannot be overstated—he was at the forefront of the club movement, shaped generations of athletes, and served as a moral pillar for the city’s entire sports community. He is remembered as an active, friendly man, devoted to Ukraine and sports, who remained by the side of those he trained and served until the very end.

A Ukrainian soldier, paratrooper, participant in the Russian-Ukrainian war, and athlete, posthumously awarded the Order "For Courage" (3rd class). He was born on October 16, 2003, in the city of Mykolaiv. From an early age, he was actively involved in sports: judo, boxing, karate, MMA, and rugby. He was a member of the ultras group of the Mykolaiv football club, and since 2020, a player for the Vitovka rugby club. He sought military training and underwent drills as part of the “Avangard” unit, where he continuously honed his combat skills. With the start of Russia’s full-scale invasion, Yaroslav voluntarily joined the 123rd Separate Territorial Defense Brigade, participating in the defense of Mykolaiv and the Kherson counteroffensive. After a year of service, he transferred to the 78th Separate Airborne Regiment “Herts” (military unit A7788). In May 2023, he completed his training and was deployed to the Zaporizhzhia sector. He suffered a concussion but did not wait for his treatment to be completed and voluntarily returned to his comrades in arms. On July 26, 2023, he was killed while performing a combat mission on the eastern outskirts of the village of Robotyne. He sustained severe, fatal injuries. Order “For Courage,” 3rd Class — posthumously (Decree of the President of Ukraine No. 777/2023 dated November 24, 2023).

Call sign "Tikhyi"

Lieutenant Oleksandr Pradun, call sign “Tikhyi,” gave his life for Ukraine on November 25, 2022. He was killed by enemy artillery fire while carrying out a combat mission near the village of Novoselivske in the Luhansk region. He was only 28 years old at the time of his death. Oleksandr was born on January 18, 1994, in the city of Novyi Buh and grew up in the village of Zahalna Koryst. From childhood, he was passionate about sports and played soccer. In 2013, he enrolled in the Faculty of Mechanical Engineering at the National University of Shipbuilding, where he also completed military training and received the rank of second lieutenant in the reserves. His college years marked a period of active athletic development: he joined the MMA CLUB MYKOLAIV mixed martial arts team. Despite a late start by athletic standards, Oleksandr quickly began to show significant results. As early as 2013, as part of the Mykolaiv Oblast team, he took 2nd place at the first-ever Ukrainian Youth MMA Championship. In 2014, he won a bronze medal at the Ukrainian Youth Championship in the 93 kg weight class. He was an active participant in the club’s development, taking part in exhibition matches, charity events, and social initiatives. With the start of Russia’s full-scale invasion, Oleksandr unhesitatingly stood up to defend Ukraine. He initially served in the local territorial defense forces and later joined the ranks of the 92nd Separate Mechanized Brigade named after Ataman Ivan Sirko. He commanded a platoon, becoming a true leader, mentor, and authority figure for the soldiers. He often repeated the words that became his life’s motto: “Who, if not me, will defend our land!” May the memory of this Hero, who gave his life for his country’s freedom, live on.

Roman Oleksiyovych Kokhan was born on January 14, 1992, in Mykolaiv to a family of medical professionals. He attended School No. 34, and in 2009 he enrolled in the Faculty of Philology at Mykolaiv National University named after V.O. Sukhomlynsky, where he received a bachelor’s degree in “Ukrainian Language and Literature, Publishing, and Editing.” From 2014 to 2015, he served in the Armed Forces of Ukraine. After that, he worked for the State Emergency Service of Ukraine as a firefighter and rescue worker. In 2017, he became a private entrepreneur in the field of information technology, and from 2021, he lived and worked in Ivano-Frankivsk. Roman was interested in world history, the history of Ukraine, and his family’s origins. He read extensively, considered a book the best gift, spoke English fluently, and loved traveling throughout Ukraine and the world. He possessed a strong sense of patriotism, justice, and responsibility. After the full-scale war began on February 26, 2022, he voluntarily joined the ranks of the Armed Forces of Ukraine. Until April 1, 2022, he defended Mykolaiv as part of the 79th Airborne Brigade, and on April 3, he was transferred to the 95th Airborne Assault Brigade in the Kharkiv sector, where he served as a sniper in the 2nd Airborne Assault Company. Roman was killed on April 28, 2022, during combat operations near the village of Dovhenke, Izium District, Kharkiv Oblast. He was posthumously awarded the Order “For Courage,” 3rd Class.

Serhiy Volodymyrovych Ivantsov was born on August 27, 1977, in the village of Peresadivka, Mykolaiv Oblast. He graduated from Mykolaiv National University named after V. O. Sukhomlynsky. With the outbreak of the Russian-Ukrainian war, he joined the defense of Ukraine as part of the 79th Separate Airborne Brigade, where he served as a battalion sergeant major. He participated in combat operations from the very first days. During a battle near Chervonyi Lyman, the paratrooper unit was ambushed, and under heavy enemy fire, Serhii Ivantsov, risking his own life, carried a wounded officer out from under fire, demonstrating personal bravery. In the fall of 2014, he defended Donetsk Airport. On November 8, 2014, at around 4:30 a.m. in the old terminal of Donetsk Airport, while performing a fire-control mission, Serhiy was fatally wounded by an enemy sniper—a 7.62 mm bullet pierced his body armor. He was buried in his hometown of Peresadivka. He is survived by his wife and two sons, aged 5 and 14. Awards and honors: Order “For Courage,” 3rd class (posthumously), Presidential Decree No. 892/2014. Order of Bohdan Khmelnytsky, 3rd Class (posthumously), Presidential Decree No. 461/2015. “People’s Hero of Ukraine” Award (posthumously), Decree No. 12 of January 15, 2016. Badge “For the Defense of Donetsk Airport” (posthumously). Memorial plaques were installed at the Peresadivska School (2015) and at the V. O. Sukhomlynsky Mykolaiv National University (2015).

Maksym Olegovych Senkevych was born on February 20, 1989, in the village of Lysa Hora, Pervomaiskyi District, Mykolaiv Oblast. He received his education at various educational institutions: starting in 1995, he attended Lysogora Eight-Year School No. 2 and Boarding School No. 5, and later—a school in the village of Opilsko, Lviv Oblast. He completed his secondary education after his family moved to the villages of Chausove-2 and Chausove-1. From 2007 to 2012, he studied at the Institute of History and Law of the V. O. Sukhomlynsky Mykolaiv National University. He completed military training and was commissioned as a second lieutenant. From 2012 to 2014, he worked as a junior inspector in the security and guard department of the Mykolaiv Detention Center with the rank of junior sergeant of internal service. With the outbreak of the war, he voluntarily reported to the Ochakiv Military Commissariat and was mobilized into the 28th Separate Mechanized Brigade, where he served as a platoon commander and acting company commander. On November 10, 2014, he was killed in fierce combat near the village of Berezove in the Maryinka District of Donetsk Oblast. A brigade unit engaged in combat with a Russian sabotage and reconnaissance group, which was reinforced by over 50 personnel equipped with mortars and grenade launchers. In close combat, the enemy was repelled—their losses amounted to at least ten militants. During this battle, Senior Lieutenant Maksym Senkevych, soldiers Viktor Boshnyak and Vitalii Tokar were killed, and three other Ukrainian soldiers were wounded. Maksym is survived by his mother, sister, wife, and young daughter. He was buried in the village of Chausove-2 in the Mykolaiv region. Awards and honors: Order of Bohdan Khmelnytsky, 3rd class (posthumously), Decree of the President of Ukraine No. 311/2015. A memorial plaque at the V. O. Sukhomlynsky Mykolaiv National University (2015). Memorial plaques at Chausove Educational Complex No. 1 and at the school in the village of Chausove-1, where Maksym studied.

Oleksandr Prykhodko was born on September 15, 1994. He studied at the V. O. Sukhomlynsky Mykolaiv National University, where he earned a degree in physical education and was commissioned as a second lieutenant. After graduation, he served in the Armed Forces of Ukraine. He served at the 169th Training Center as a mechanic-driver, holding the military rank of senior soldier. During the Russian-Ukrainian war, Oleksandr carried out combat missions in eastern Ukraine. On September 26, 2014, he was killed during an artillery attack near the village of Maloorlivka in Donetsk Oblast. His life was tragically cut short at the age of 20. Oleksandr is survived by his parents. Awards: Order “For Courage” III Class (posthumously) — for the courage and dedication shown in defending Ukraine.

Call sign "Fizruk"

He studied at the V. O. Sukhomlynsky Mykolaiv National University, majoring in "Secondary Education: Physical Education," and after completing additional training at the military department, he was commissioned as a second lieutenant in the reserves. In 2016, he joined a Marine Corps brigade and was deployed to the front lines three weeks later. Captain Mykola Vandrovsky, codenamed “Fizruk,” was killed by an enemy landmine on March 3, 2022, in the Donetsk region. The company commander of the 503rd Separate Marine Battalion was 29 years old. Captain Vandrovsky was posthumously awarded the Order “For Courage” of the 2nd degree. Forever in the ranks! https://youtu.be/KLMoLkM4ql4?si=6_c5hfzaSor9_ghA

Call sign "Zhdan"

Junior Sergeant Oleksiy Viktorovych Zhdan, call sign – Zhdan, Master of the 1st Section of Strike Unmanned Aerial Systems in the Unmanned Systems Platoon of the 11th Separate Assault Battalion “Kyivska Rus” of the 59th Separate Assault Brigade named after Yakov Handziuk (military unit A2980). Born on November 26, 1984, in Mykolaiv. Killed on August 27, 2024, near the village of Hirnyk, Pokrovsk District, Donetsk Oblast, when an FPV drone struck his vehicle while he was performing a combat mission. From 1991 to 1997, he attended Mykolaiv Secondary School No. 6. In 1998, he enrolled in the Mykolaiv Lyceum named after Professor M. Aleksandrov. In 2001, he enrolled in the Faculty of Mechanical Engineering at the Admiral Makarov National University of Shipbuilding and received a degree in thermal power engineering. He also earned a second higher education degree from the Admiral Makarov National University of Shipbuilding at the Faculty of Economics and Business, majoring in finance. In January 2023, he was mobilized into the 37th Separate Marine Brigade (military unit A4548) as a rifleman and assistant grenadier. In September 2023, he was transferred to the 59th Separate Assault Brigade. He was highly respected by his comrades and always helped them. He was sincere and fair. On September 2, 2024, his family received notification that he was missing in action. On May 2, 2025, he was buried at the Matviivskyi Cemetery’s Alley of Glory, following DNA confirmation. He participated in battles in the Zaporizhzhia, Avdiivka, and Pokrovsk sectors. “Semper fidelis – Always Faithful”