Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю мільйонів. Українці були в самому епіцентрі тієї страшної катастрофи — на полях битв, у підпіллі, у концтаборах, на примусових роботах. Кожне наше місто, кожне село і майже кожна родина мають свій власний рахунок до тієї війни. Це мільйони недописаних книг, ненароджених дітей і нездійснених мрій.

Довгий час фраза «Ніколи знову» здавалася нам аксіомою. Ми вірили, що жахи тоталітаризму, депортацій та геноциду назавжди залишилися в минулому столітті. Але сьогодні ці слова звучать для нас інакше — як болючий виклик і щоденна боротьба. Ми знову бачимо, як зло змінює маски, але не змінює своєї суті.

​ Перемога над нацизмом у 1945-му була б неможливою без єдності всього вільного світу. І це головний урок для нас сьогодні: лише разом, тримаючись за спільні цінності свободи та людяності, можна подолати будь-яку тиранію. Ми пам’ятаємо подвиг наших предків не для того, щоб хизуватися зброєю, а для того, щоб розуміти ціну кожного мирного ранку.

​Пам’ятаємо.