З першого дня повномасштабного нападу РФ на Україну чимало мешканців Миколаєва об’єдналися для допомоги тим, хто цього потребує найбільше. Комунікаційний менеджер Медіашколи НУК імені адмірала Макарова Юлія Голокоз поговорила з волонтерами. Їхні історії багато в чому схожі: усіх війна застала в рідному Миколаєві, всі вони навчаються в НУК на спеціальності Журналістика, всі мріють про перемогу України.
Я сам собі оголосив внутрішній воєнний стан…
«З початку вторгнення росії я сам собі оголосив внутрішній воєнний стан і вирішив допомагати людям», – говорить студент-медійник Максим Місайлов. До цього мав досвід волонтерської роботи в організації «Крила», яка займалася соціальними проектами в мікрорайоні Кульбакине, співпрацював з українським екологічним рухом «Let’s do it, Ukraine».
Під час війни Максим долучився до роботи миколаївської філії Товариства Червоного Хреста.
«Ми працюємо командою: хтось розвантажує вантажівки, хтось видає пакунки з продуктами та ліками. Міняємося час від часу, щоб перепочити», – говорить юнак. – Робота та спілкування допомагають відволіктися від сумних думок та картин руйнувань у місті.
Зранку йдеш на роботу, багато працюєш, а ввечері приходиш додому стомлений і з хорошим настроєм від відчуття виконаної справи лягаєш спати. В голові думка, що зробив щось корисне для людей і що це мій вклад у нашу перемогу».
Волонтерство в чужій країні як терапія
«Волонтерство в чужій країні – ще можливість ментально бути в Україні і відчувати себе частиною рідного дому», – кажуть майбутні журналістки Діана Борисенко і Ольга Ляхова, які займаються волонтерством закордоном.
З початку війни Діана залишалася вдома, в селі Лупареве. Плела маскувальні сітки, наводила лад в укриттях, готувала гарячі обіди бійцям, збирала пораненим необхідні речі. Рятуючись від російських ракет, змушена була виїхати у Фінляндію. Там тепер працює на інформаційному фронті, аби разом з волонтерами організувати міжнародну підтримку України та гуманітарну допомогу для біженців.
Ольга, потрапивши в Іспанію, долучилася до громадської діяльності Української асоціації.
Всі разом пакують гуманітарку, роблять українські сувеніри та обереги, які охоче купують іспанці. Зібрані кошти переховують на спецрахунки для допомоги ЗСУ. Разом беруть участь у мітингах, що проходять у Валенсії на підтримку українського народу. «У нас є світло і вода, не звучать сирени. Але страждає Україна, тому хочеться щось робити, щоб наблизити перемогу. Це допомагає якось відрефлексувати свій стан», – каже Ольга.
Вважаю, що своїй країні потрібно допомагати і ділом, і потом, і кров’ю…
Оксана Плахтіна та Мирослава Соловйова стали донорами. «Моя кров комусь допоможе. Можливо, врятує життя. Це найбільша мотивація», – каже Мирослава. Мотивацією Оксани до кровоздачі стала інформація про те, що ЗСУ пішли у контрнаступ під Херсоном. «Вважаю, свою країну треба підтримувати і ділом, і потом, і кров’ю. Саме тому намагаюся зробити все можливе, щоб допомогти пораненим бійцям та цивільним, які стають жертвами обстрілів».
Студентки були серед перших, хто після ракетного обстрілу прийшов разом із викладачами кафедри розбирати завали та розчищати напівзруйновані авдиторії рідного університету.
Це лише кілька історій волонтерства студентів НУК імені адмірала Макарова, які навчаються на спеціальності «Журналістика» і які з перших днів війни допомагають тим, хто цього найбільше потребує.
Кожен із героїв розмови знаходиться на своїй війні та робить усе, щоб наблизити перемогу над ворогом.