clear_all

Національний Університет Кораблебудування ім. адмірала Макарова

Кафедра суднових електроенергетичних систем «Історія кафедри»

CEC_logo

КАФЕДРА СУДНОВИХ 
ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНИХ СИСТЕМ

 

 

 

 

 

 

Кафедра суднових електроенергетичних систем була створена у лютому 1965 р. і отримала первинну назву «Кафедра електричних машин і апаратів». Початкова назва двічі змінювалась – у 1971 р.: «Кафедра електричних машин та суднових електроенергетичних систем» та у 1993 р.: «Кафедра суднових електроенергетичних систем» (СЕЕС). Першим завідувачем кафедри був призначений кандидат технічних наук, доцент Мєщанінов Павло Олександрович, який керував кафедрою до 1986 р. З 1986 р. по 1994 р. кафедра працювала під завідуванням кандидата технічних наук, доцента Подимака Валерія Івановича, потім з 1994 р. по 1997 р. – доктора технічних наук, професора Кутковецького Валентина Яковича. З 1997 р. по 2015 р. кафедрою завідував доктор технічних наук, професор Ставинський Андрій Андрійович, а з 2015 р по теперішній час кафедрою – кандидат технічних наук, доцент Жук Дмитро Олександрович.

Історичне фото, відзняте у 1968р. в лабораторії електричних машин, доносить до нас образи         науково- педагогічних співробітників кафедри   того   часу.

На фотографії представлені Гуров А.П., Аніщенко Є.І., Дяченко В.Ф., Мєщанінов П.О., Шамрай В.Є., Марков Е.Т., Міцкевич В.П., Коновалов О.П., Білошабський В.І., Подимака В.І..

Говорячи про кафедру та її історію слід вшанувати людину, яка стояла у витоків електротехнічного напряму в університеті – Миколу Дмитровича Вишеславського. Ім’я цієї особистості – інженера, вченого, керівника, тісно пов’язане з першими кроками створення нашого Вищого навчального закладу у 20-х роках минулого сторіччя.

У 1920 р. 18 вересня в м. Миколаєві розпочав діяльність індустріальний технікум до складу якого увійшли суднобудівне, механічне і електротехнічне відділення. Технікум було включено до мережі вищих технічних навчальних закладів України в межах загальнореспубліканського бюджету. Така подія знаменувала початок вищої технічної освіти в м. Миколаєві, залишивши у минулому епоху невдалих спроб місцевої громадськості відкрити навчальний заклад відповідного рівня: спочатку Новоросійський університет (1862-1864 р.р.), потім Новоросійський політехнічний інститут (1868-1879 р.р.), далі технологічний інститут (1902 р.) і, нарешті, політехнічний інститут (1916- 1918 р.р.).

Миколаївський індустріальний технікум відповідно до існуючого в 1930 р. у Радянській Україні законодавства працював на правах вищого навчального закладу, а його випускникам присуджувалась кваліфікація інженера. В 1923-1924 р.р. навчальний персонал технікуму складався з 21 викладача. До їх числа увійшов інженер Вишеславський Микола Дмитрович, який ще до революції 1917 р. отримав класичну політехнічну освіту в Донському політехнічному інституті (м. Новочеркаськ).

В Миколаївському індустріальному технікумі Микола Дмитрович викладав електротехніку і фізику. З останньої дисципліни крім теоретичних, він проводив практичні заняття. У 1933-1934 р.р. його стараннями, як ініціативного старшого викладача, була створена електротехнічна лабораторія. До її складу увійшли машинний зал і вимірювальна лабораторія. В машинному залі нараховувалося близько 40 електричних машин, які різнилися за типами і потужностями, було розміщено щитове обладнання з комутаційною і контрольно-вимірювальною апаратурою, силовими і вимірювальними трансформаторами. Діяльність лабораторії була спрямована на демонстрацію і на самостійне виконання студентами практичних і лабораторних робіт. Оснащення вимірювальної лабораторії включало значну кількість вимірювальних приладів, серед яких були унікальні на той час для Миколаївської області екземпляри.

Устаткування електротехнічної лабораторії дозволяло використовувати її не тільки в рамках навчального процесу, але й в науково-виробничій сфері для вирішення технічних проблем промислових підприємств м. Миколаєва і області (до 1940 р. було надано відповідей більш ніж на 100 запитів). До штату лабораторії, крім завідувача М.Д. Вишеславського, увійшли асистент С.Ю. Баришкін, старший лаборант К.Н. Басенко та препаратор А.А. Евенко.

За ініціативи М.Д. Вишеславського в 1937 р. індустріальний технікум отримав обладнаний власними силами рентгенівський кабінет, який організаційно об’єднали з металографічною лабораторією. Кабінет з двома рентгенівськими установками призначався для виконання практичних робіт студентами і дослідження структури металів та зварених з’єднань.

В 1939 р. на базі лабораторії електротехніки виникла кафедра з відповідною назвою під завідуванням М.Д. Вишеславського.

Після звільнення Миколаєва від німецько-фашистських загарбників в нелегкі післявоєнні роки Микола Дмитрович брав активну участь у відновленні напівзруйнованого навчального закладу.

Павло Олександрович

Мєщанінов

 

 

Народна мудрість каже, що тільки одна професія від Бога – вчитель, а всі інші – від вчителя. Велика роль Миколи Дмитровича Вишеславського у справі становлення технічної освіти Миколаївщини та країни була відображена під час святкування його ювілею. Поздоровити Вчителя, побажати   йому доброго  здоров’я     і успіхів приїхали його вдячні учні – студенти довоєнних і післявоєнних років з усього СРСР: м. Херсон, м. Севастополь, м. Керч, м. Горького, м. Мурманськ, м. Москва, Далекого Сходу. Більшість з них вже займали керівні посади директорів, головних інженерів заводів і проектних організацій.

Повертаючись до розповіді про кафедру СЕЕС (в минулому кафедру електричних машин і апаратів) треба відзначити, що протягом 30 років поспіль, починаючи з 1965 р. – року утворення, її завідувачем був професор Мєщанінов Павло Олександрович. Він багато зробив для становлення навчального процесу та розвитку електротехнічних спеціальностей у Миколаївському кораблебудівному інституті (МКІ), організації науково- дослідної і науково-практичної роботи кафедри.

Мєщанінов Павло Олександрович ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник Курської битви і звільнення України від німецько-фашистських загарбників, воював у танкових військах, за що був нагороджений бойовими нагородами. З 1944 р. по 1954 р. працював на посаді начальника електротехнічної лабораторії Миколаївського енергокомбінату. З 1951 р. за сумісництвом – викладач, а потім доцент кафедри електротехніки й електроустаткування кораблів МКІ. В 1952 р. Павло Олександрович успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за темою «Дослідження систем фазового компаундування синхронних генераторів з електромагнітним коректором напруги» в спеціалізованій Вченій ради при Інституті теплоенергетики і електротехніки АН УРСР. З 1954 р. завідував кафедрою основ електротехніки, а з 1959 р. – кафедрою загальної електротехніки, електрообладнання і електропостачання суден.

До 1963 р. кафедра «Електрообладнання та електропостачання суден» складалася з одного доцента (Мєщанінов П.О.), чотирьох старших викладачів, чотирьох асистентів, завідувача лабораторій, трьох лаборантів та учбового майстра. В 1964 р. для підсилення підготовки інженерів за електротехнічним напрямом в МКІ були залучені спеціалісти з науковими ступенями з інших міст СРСР. Це були кандидат технічних наук, доцент Михайлов Віталій Степанович, кандидат технічних наук, доцент Глонягін Юрій Всеволодович, кандидат технічних наук, доцент Аніщенко Євген Іванович. Перші з часом захистили докторські дисертації і працювали на посадах професора Київського інженерно-будівельного інституту та завідувача кафедри МКІ відповідно.

За волею років і потреб в інженерах різних спрямувань постало питання розділення кафедри «Електрообладнання та електропостачання

суден» та створення на її базі нових кафедр: «Електричних машин і апаратів» (завідувач доц. Мєщанінов П.О.), «Електрообладнання суден» (завідувач доц. Михайлов В.С.) та «Теоретичних основ електротехніки» (завідувач доц. Глонягін Ю.В.).

Павло Олександрович Мєщанінов до 1986 р. керував кафедрою, яка сьогодні носить назву «Суднові електроенергетичні системи». Професором П.О. Мєщаніновим опубліковано низку книг і підручників по судновим електроенергетичним системам, електрообладнанню і електричному руху суден, виданих центральними видавництвами. Серед них навчальні посібники   «Електроустаткування   і   електричний   рух   суден»   (1963   р.),«Суднові      електроенергетичні      установки»      (1966      р.),      підручники «Автоматизація      суднових      електроенергетичних      систем»      (1970 р.), «Електроустаткування суден» (1982 р.), навчальний посібник «Основи теорії і розрахунків суднових електроенергетичних систем» (1989 р.). Позначені видання на багато десятиліть стали основою теоретичної підготовки суднових інженерів-електромеханіків і інженерів-електриків.

Мещаніновим П.О. підготовлено шість кандидатів технічних наук. В 1973 р. Вища атестаційна комісія СРСР затвердила його у вченому званні професора кафедри «Електричні машини і суднові електроенергетичні системи». Саме так називалася кафедра в той час.

Період з другої половини 60-х та до 80-х р.р. характеризується переобладнанням та оновленням лабораторної бази кафедри, появою аналогових та перших цифрових обчислювальних машин. Необхідного якісного рівня лабораторного забезпечення навчального процесу досягнуто за активною участю навчально-допоміжного персоналу та аспірантів кафедри, частина з яких стала викладачами (Пікало Віталій Іванович, Запорожець Юрій Михайлович, Ковальов Олег Олександрович, Коновалов Олександр Павлович, Чекунов Володимир Костянтинович). Лабораторіями кафедри у різні роки завідували інженери Новиков Олександр Георгійович, Філатов Сергій Денисович, Кіперін Микола Євгенійович, Москаленко Олександр Іванович, Шаманов Сергій Олександрович, Гросицький Євген Іванович, Александровський Станіслав Юрійович, Бандура Сергій Іванович.

Особливо напруженим був 1980 р., коли відбувалося переміщення факультету «Електрообладнання суден» МКІ зі старого корпусу (вул. Скороходова) до нового корпусу (пр. Леніна). Зміна дислокації факультету супроводжувалася демонтажем та відбудовою лабораторного комплексу в нових приміщеннях. Перед кафедрою постало завдання перевезення обладнання семи лабораторій та вирішення питань їх електропостачання і модернізації. Електричну підстанцію із застарілими електромашинними перетворювачами з потужностями 100 кВт і 200 кВт залишили для потреб старого корпусу, а електричне живлення постійним струмом у новій підстанції було реалізовано з використанням напівпровідникових перетворювачів. Такі складні завдання отримали вирішення у найкоротші терміни завдяки організаторським здібностям професора П.О. Мєщанінова та сумлінній праці викладачів і, особливо, В.П. Міцкевич, С.О. Шаманова). лаборантів та інженерів науково- дослідної частини кафедри (М.Є. Кіперіна, С.Д. Філатова, О.І. Москаленко, Є.І. Гросицького, В.Ф. Дяченка, О.А. Румянцева, Павла Олександровича завжди відрізняло почуття нового і передового в науці. Під його науковим керівництвом в інституті співробітниками різних кафедр факультету електрообладнання суден спільно проведені дослідження і експериментальні випробування статичних систем збудження та синхронізації синхронних генераторів суден, які будувалися на Чорноморському суднобудівному заводі. Надалі його учень – аспірант В.І. Подимака виконував дослідження паралельної роботи суднових синхронних генераторних агрегатів з віддачею енергії в промислову розподільчу мережу. За результатами досліджень В.І. Подимака успішно захистив кандидатську дисертацію в Інституті електродинаміки АН УРСР . Під науковим керівництвом П.О. Мєщанінова в 1962 р. для Первомайського машинобудівного заводу на кафедрі проводилась робота зі створення автоматичного регулятора швидкості суднових дизель-генераторів з регулюванням по куту навантаження. За результатами цієї роботи в 1968 р. успішно захистив дисертацію аспірант В.В. Краснов. Аспірантом Павла Олександровича був також В.Я. Кутковецький, яким виконана дослідницька робота «Асинхронний двигун з поворотним статором і його застосування для електричного руху суден», результати якої були успішно захищені в Одеському політехнічному інституті в якості кандидатської дисертації.

 

 

 

 

 

 

 

Подимака

Валерій Іванович

 

 

Перелічені учні П.О. Мєщанінова успішно продовжували його справу. В.І.Подимака в 1986 р. прийняв естафету від Павла Олександровича по керівництву кафедрою, яка стала називатися кафедрою «Суднових електроенергетичних систем», і керував нею до 1994 р.. Участь у житті кафедри Подимаки В.І. почалася в 1962 р.. До цього часу він, конструктор електровідділу КБ Чорноморського суднобудівного заводу, закінчив вечірнє відділення машинобудівного факультету МКІ за фахом інженер-електромеханік по електроустаткуванню суден і був запрошений на кафедру на посаду асистента.

 

На той час викладачами кафедри були: Павло Олександрович Мєщанінов, Микола Дмитрович Вишеславський, Едгем Трохимович Марков, Валентин Іванович Локарев, Іван Михайлович Проценко, Людмила Василівна Ярошик, а також молоді асистенти Краснов Володимир Васильович і Подимака Валерій Іванович. Лабораторіями завідувала Валентина Григорівна Португаль. Вона ж була основним лаборантом у лабораторіях теоретичних основ електротехніки і загальної електротехніки. Трохи пізніше навчально-допоміжний персонал кафедри поповнився звільненими у запас морськими офіцерами Пекалюком Іваном Івановичем і Верлокою Іваном Григоровичем. Роботи з ремонту устаткування лабораторій здійснював навчальний майстер Дереча Михайло Тимофійович. Колектив кафедри був дружним і всі названі співробітники заслуговують доброго слова, а ті, кого нині немає, – світлої пам’яті.

 

На фото, приведеному вище, зафіксовано доповідь на кафедрі В.І. Подимаки, яку заслуховують: В.М.Очеретін, Е.Т. Марков, П.О. Мєщанінов, Є.І. Аніщенко, В.Я. Кутковецький, Л.В. Ярощик, В.П. Міцкевич, В.М. Пастухов, В.М. Мезінов, І.І. Пекалюк (зліва на право).

Кутковецький

Валентин Якович

 

 

У 1992 р. В.Я. Кутковецький підготував і успішно захистив докторську дисертацію. Він з 1994 р. по 1997 р. завідував кафедрою СЕЕС. В.В. Краснов у сімдесятих і вісімдесятих роках минулого сторіччя успішно керував кафедрою «Електрообладнання». Під його науковим керівництвом понад десяти аспірантів захистили дисертації та стали кандидатами технічних наук.

Говорячи про становлення факультету, а потім Інституту автоматики та електротехніки (ІАЕ), не можна не згадати про Едгема Трохимовича Маркова, викладача кафедри і декана електротехнічного факультету протягом вісімнадцяти років (1969 — 1987 р.р.)

 

Едгем

Трохимович Марков

 

 

 

Едгем Трохимович народився в м. Омськ у 1924 р.. У вісімнадцять років (1942 р.) – він червоноармієць 159-й стрілецької бригади Сталінградського фронту. Для сучасних молодих людей Велика Вітчизняна війна проти фашизму – просто історична подія. Для людей старшого покоління – це подія життя і смерті, питання майбутнього і чи буде воно. Війна пройшлася безжалісно практично по кожній родині. Тому в наших очах кожний її учасник заслуговує глибокої поваги. Відомо, що вся вага і жахи війни лягають на плечі рядових бійців. По закінченню Сталінградської битви Е.Т. Марков зі своєю частиною воював у складі Українського фронту (1943 р.), Білоруського фронту (1944 р.) і знову у складі 1-го Українського фронту, який брав Берлін. Він нагороджений бойовими орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1 ступеня, медалями за узяття Кенігсберга, за узяття Берліна, за перемогу у війні, ювілейними медалями і за трудову доблесть. У жовтні 1945 р. – курсант Воронезького училища зв’язку, командир відділення 317 стрілецької дивізії Східносибірського військового округу. У 1952 р. Едгем Трохимович закінчив Ленінградський політехнічний інститут і з тих пір працював у Миколаєві, в нашому інституті. Він автор трьох книг, що надруковані у видавництві «Суднобудування», учасник ВДНГ, їм опубліковано 44 науково-методичні роботи в союзних журналах і збірниках праць МКІ. Після створення в Миколаєві у 1963 р. проектно-конструкторського бюро електрогідравліки, на кафедрі під керівництвом Мєщанінова П.О. почалися дослідження і розробка імпульсних установок, заснованих на електрогідравлічному ефекті. В організації «Теплотехнік» на створеній дослідній установці проведені промислові випробування по штампуванню сферичних поверхонь кондиціонерів і вальцюванню трубок теплообмінників. Результати зазначених робіт увійшли в дисертації аспірантів В.М. Пастухова і В.М. Очеретина, які успішно захищені в Інституті електродинаміки АН УРСР. Виробничому об’єднанню «Зоря» для технологічних цілей потрібні були потужні та надійні перетворювачі частоти. Такі перетворювачі були розроблені в одноякірному виконанні аспірантом Віталієм Івановичем Пікало. За результатами досліджень і впровадження у виробництво ним була успішно захищена дисертація в Інституті електродинаміки АН УРСР. Наведені приклади свідчать про різнобічність наукових інтересів Павла Олександровича, про зв’язок цих інтересів з потребами народного господарства країни і, найголовніше, про здатність знаходити, вирощувати та підтримувати талановиту молодь. Одна з тем наукових досліджень, розпочатих наприкінці 60-х – початку 70-х р.р. минулого сторіччя під керівництвом П.О. Мєщанінова, по дослідженню і розробці пристроїв перевірки апаратів захисту та комутаційних апаратів, була актуальною до кінця існування Радянського Союзу. До того часу повномасштабно працювали суднобудівні заводи України та існувала міжзаводська кооперація із суднобудівними підприємствами України та Росії. Перший зразок пристрою перевірки захисту, розрахований В.І. Подимакой і реалізований при активній участі О.Г. Новикова, О.О. Ковальова, Є.І. Гросицького й О.П. Коновалова, масою порядку двадцяти кілограм забезпечував на виході струм 16 кА. Надалі цей зразок, доведений до «парадного» вигляду при участі працівників підприємства «Ера» виставлявся на ВДНГ СРСР і був удостоєний золотої, срібної і бронзової медалей.

На фото В.І. Подимака (третій зліва у верхньому ряду) серед винахідників МКІ після вручення авторських свідоцтв. У наступні роки цією тематикою зайнявся колектив викладачів і лаборантів кафедри під керівництвом старшого викладача Олександра Павловича Коновалова. Діяльна участь у розробці та виготовленні різних варіантів пристрою перевірки захисту, систем автоматичного контролю та індикації параметрів прийняли інженери кафедри Гросицький Євгеній Іванович, Александровський Станіслав Юрійович, Бандура Сергій Іванович, а також інші співробітники кафедри.

На фото, представленому вище, співробітники кафедри на святковій демонстрації.

Після розпаду Радянського Союзу, 1994 – 2000 р.р. характеризуються скороченням кількості штатних одиниць кафедри, підвищенням навчального навантаження на співробітника, а також припиненням фінансування потреб розвитку і оновлення навчально-лабораторної бази та хронічним затриманням заробітної платні. У цей час була значно послаблена науково- дослідна діяльність кафедри. Деякі викладачі змінили місце роботи (проф. Кутковецький В.Я. перейшов до Миколаївської філії Києво-Могилянської академії, доц. Запорожець Ю.М. був обраний до Верховної Ради України) або виїхали на постійне місце проживання до інших країн (доц. Пікало В.І., ст. викл. Ковальов О.О.). Означені негативні фактори призвели до відсутності замовників та фінансування науково-дослідних робіт, а також практичної зупинки ініціативних наукових досліджень.

В 1994 р. МКІ був перетворений в Український державний морський технічний університет (УДМТУ), а потім у 2004 р. в Національний університет кораблебудування (НУК) імені адмірала Макарова. У зв’язку зі зміною статусу навчального закладу та переходом на трирівневу вищу освіту, постали нові задачі щодо забезпечення якісного складу науково- педагогічного складу кафедр для підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів.

Ставинський

Андрій Андрійович

 

 

 

Незважаючи на те, що у 1994 р. до роботи на кафедрі СЕЕС УДМТУ був залучений докт. техн. наук, ст. науков. співробітник Ставинський А.А., ситуація з кадровим складом та підготовкою науково-педагогічних кадрів стала критичною, але подальша роль у становленні кафедри професора А.А. Ставинського стала вирішальною. Андрій Андрійович Ставинський почав свій науковий шлях у 1970 р., вступивши до студентських лав електромеханічного факультету Одеського політехнічного інституту. З 1975 по 1980 р.р. Андрій Андрійович працював інженером- конструктором ЦНДІ «Тайфун», після чого вступив до аспірантури Московського Всесоюзного заочного інженерно-будівельного інституту. У жовтні 1983 р. Андрій Андрійович успішно захистив кандидатську дисертацію у Московському енергетичному інституті на тему «Розробка трьохфазних торцевих асинхронних двигунів з покращеним використанням активного об’єму». Згодом керівництво «Тайфуну» запропонувало йому посаду начальника науково-дослідного сектора відділення електрообладнання і автоматики. В грудні 1989 р. Ставинський А.А. вступає до докторантури технічного університету «Московський енергетичний інститут», а в грудні 1993 р. захищає докторську дисертацію на тему «Асинхронні двигуни з короткозамкненим ротором і просторовою структурою елементів активної части». Після розпаду СРСР ЦНДІ «Тайфун» перестав існувати. Отже, коли Ставинському А.А. запропонували посаду доцента кафедри в Миколаївському кораблебудівному інституті, він у 1994 р. прийняв позитивне рішення, а у 1997 р. очолив кафедру СЕЕС. У 1999–2000 р.р. на кафедрі СЕЕС працювало п’ять викладачів: один докт. техн. наук, зав. кафедри Ставинський А.А., два канд. техн. наук, доценти пенсійного віку – Подимака В.І. і Пастухов В.М., а також два ст. викл. без наукового ступеня – Коновалов О.П. і Чекунов В.К. У зв’язку з гострою необхідністю виправлення стану справ, на кафедрі СЕЕС з 1998 р. під керівництвом зав. кафедри Ставинського А.А. відбулася інтенсифікація наукових досліджень. Була також відновлена підготовка наукових кадрів.

З 1999 р. в аспірантурі навчався випускник кафедри Кімстач Олег Юрійович (науковий керівник Ставинський А.А.). Пізніше в аспірантурі навчалися ще п’ять випускників кафедри: під науков. керівн. Подимаки В.І. – Новогрецький Сергій Миколайович та під науков. керівн. Ставинського А.А. – Радченко Андрій Миколайович, Плахтир Олег Олегович, Блінцов Сергій Володимирович, Пальчиков Олег Олегович. Всі перелічені особи успішно захистили дисертації та подовжують роботу за фахом. На фото представлені лауреати Премії Верховної ради України найталановитішим молодим вченим у галузі фундаментальних і прикладних досліджень та науково-технічних розробок 2012 р., серед яких (третій зліва) – доцент кафедри СЕЕС Радченко А.М.. У 2003 р. вперше після довготривалої перерви щодо здобуття наукових ступенів на кафедрі, викладач О.Ю. Кімстач захистив кандидатську дисертацію у Одеському національному політехнічному університеті. А в період 2004 – 2006 р.р. стали кандидатами технічних наук аспіранти та випускники кафедри, що продовжили працювати за її науковою тематикою: Р.А. Ставинський, С.В. Блінцов, О.О. Плахтир, А.М. Радченко. Трохи пізніше, у 2011 р. вчений ступень кандидата технічних наук отримав С.М. Новогрецький. За станом на червень 2006 р. кафедра складалась з дев’яти викладачів – фахівців з електромеханіки: зав. кафедри, проф. Ставинський А.А., доц. Кімстач О.Ю., доц. Подимака В.І., доц. Пастухов В.М., ст.викл. Коновалов О.П., ст. викл. Чекунов В.К., асист. Блінцов С.В., асист. Новогрецький С.М., асист. Плахтир О.О, а також завідуючого лабораторіями Александровського С.Ю. і старших лаборантів: Бандура С.І., Гросицький Є.І., Маркова Н.М., Попова Л.О.

На фотографії кафедри 2006 р. представлені: верхній ряд – Гросицький Є.І., Чекунов В.К., Новогрецький С.М., Плахтир О.О., Александровський С.Ю., Кімстач О.Ю., Пастухов В.М.; нижній ряд – Коновалов О.П., Подимака В.І., Маркова Н.М., Ставинський А.А..

Зусилля кафедри, спрямовані на покращення якісного складу співробітників в 2000 – 2005 р.р., дозволили зберегти наукову школу з напряму електромеханіки та електроенергетики, забезпечити масове видання нової методичної літератури, підняти технічний рівень лабораторної бази кафедри СЕЕС.

У 2004 р. в Інституті автоматики та електротехніки (ІАЕ) НУК відбулася знакова історична науково- технічна подія. Були започатковані відразу три науково-технічні конференції: «Інформаційно-керуючі системи і комплекси», «Електротехніка і електромеханіка» і «Проблеми автоматики та електрообладнання транспортних засобів». В них постійноберуть участь студенти, науковці та викладачі НУК, а також представники інших навчальних закладів, підприємств та організацій України і зарубіжжя. На фото, наведеному вище, вступна доповідь доц. О.Ю. Кімстача на міжнародній науково-технічної конференції студентів, аспірантів, молодих науковців «Електротехніка і електромеханіка». Знаковим є те, що емблемою конференції став логотип кафедри СЕЕС. На той час заступник директора ІАЕ з наукової роботи проф. А.А. Ставинский брав безпосередню участь в розбудові системи організації та проведення науково-технічних конференцій в ІАЕ. Ставинский А.А. обіймав посаду завідувача кафедри СЕЕС до 2015 р.. Він завжди був і залишається людиною науки, яка з особливою ретельністю доносить знання до власних учнів, кожен з яких за результатами кропіткої парці отримує науковий ступінь. Протягом свого існування кафедра СЕЕС одержувала підтримку і допомогу від керівників університету та електротехнічного факультету (в подальшому факультету електрообладнання суден, Інституту автоматики і електротехніки). З 2015 р. керівництво кафедрою СЕЕС доручено канд. техн. наук., доценту Жуку Дмитру Олександровичу. В період 2015 – 2018 р.р. співробітники кафедри приймали участь в роботах за трьома держбюджетними і однією госпдоговірною науково-дослідними темами, підготовили і видали три навчально-методичних посібники з грифом НУК та одну монографію. В 2017 р. відбувся захист дисертації на здобуття наукового ступеня канд. техн. наук асистента кафедри Пальчикова О.О. в спеціалізованій вченій раді при НТУУ ХПІ. За науковими напрямами кафедри опублікована значна кількість статей у фахових збірниках та збірниках, що входять до найбільш відомих у світі науковометричних баз. Викладачі постійно приймають участь у Всеукраїнських, іноземних конференціях і грантових конкурсах. Лабораторна база кафедри СЕЕС, яка забезпечує навчальний процес за профільними дисциплінами спеціальності 141 «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка», є однією з найбільш потужних в університеті. Вона постійно підтримується у належному стані і оновлюється за вимогами часу. В 2019 р. після багаторічних робіт зі створення сучасного обладнання запрацювала нова лабораторія, спрямована на підготовку фахівців-інженерів для проектування, обслуговування та експлуатації електромеханічного обладнання не тільки для промислових, але й морської рухомих і нерухомих об’єктів. Ця лабораторія є унікальною, оскільки проектована і створена власноруч досвідченою командою викладачів, завідуючих лабораторіями та аспірантів. Вона являє надійну основу в питаннях формування якісних знань, вмінь та навичок у студентів спеціальності 271 «Річковий та морський транспорт» (освітня програма: «Експлуатація суднового електрообладнання і засобів автоматики»), яка була відкрита на кафедрі СЕЕС у 2015 р з метою. В найближчі роки після закінчення навчання випускники зазначеної спеціальності будуть подовжувати справу попередників і славити свій університет, працюючи на торгівельному, пасажирському і технічному флоті під прапорами різних країн.

Лабораторії кафедри СЕЕC

 

 
 

 

Лабораторія електричних машин

 

Лабораторія суднових електроенергетичних систем

 

 

 

Сьогоденний склад кафедри СЕЕС збільшився до 16 співробітників: завідувач кафедри, к.т.н., доц. Жук Д.О., к.т.н., доц. Скороходов В.А., к.т.н., доц. Подимака В.І., к.т.н., доц. Кімстач О.Ю., к.т.н., доц. Ставинський Р.А., к.т.н. доц. Новогрецький С.М., к.т.н. доц. Авдєєва О. А., к.т.н. доц. Костюченко В. І., к.т.н., доц. Обрубов А.В., ст. викл. Чекунов В.К., завідувач лабораторій Александровський С.Ю., завідувач лабораторій Бандура С.І., к.т.н., доц. кафедри Пальчиков О.О., старший лаборант Попова Л.О., фахівець Осадченко Ю.В., фахівець Клічановська В.І.

Крім того, за кафедрою закріплено 2 молодих науковця, три з яких навчаються в аспірантурі – Козлов М.О. (науковий керівник Жук Д.О.), Жежело А.О. (науковий керівник Кімстач О.Ю.). Криворучко Д.В. успішно закінчив аспірантуру у 2018 р., а в 2021 р. захистив кандидатську дисертацію. Це означає, що кафедра працює на майбутнє і продовжує інтенсивно розвиватися з точки зору поповнення кадрового складу, наукового потенціалу і лабораторного фонду.